Як будували піраміди

Єгипетські піраміди – комплекс масивних кам’яних споруд пірамідальної форми, побудованих у Давньому Єгипті в період з 3000 до н.е. до 2000 до н. е. Ці пам’ятники є “ровесниками” Стоунхенджа, який був зведений у проміжок між 4000 та 5000 р. до н.е. Тепер вченим відомо про існування приблизно 138 таких споруд, до складу яких крім основних будівель входять допоміжні будівлі та піраміди-супутниці.

Що таке єгипетські піраміди

Саме слово “піраміда” означає геометричну фігуру, основою якої є багатокутник, а бічні сторони — трикутники, що мають загальну вершину. З погляду механіки трикутник — найстійкіша геометрична фігура. Наприклад, якщо стиснути з двох діаметральних точок коло, воно перетвориться на овал, квадрат, при докладанні зусилля до протилежних кутів — на ромб. Трикутник збереже свою форму за будь-якого напрямку докладеного зусилля. До того ж це одна з найпростіших архітектурних споруд: купа будь-якого пухкого матеріалу, насипаного на поверхню, природним чином утворює подобу піраміди.

У Середні віки існувало припущення, що піраміди — це гігантські комори біблійного Йосипа, який вважався радником фараона. У них, нібито, зберігалися запаси зерна за часів великого неврожаю в Єгипті. Але, пізніше, більшість єгиптологів зійшлося на думці, що основне призначення пірамід — усипальниці фараонів, хоча за весь час досліджень залишки фараонів у пірамідах жодного разу не були виявлені.

Основа єгипетської піраміди — квадрат. І цей вибір не випадковий:

• квадрат це геометрична форма, здатна забезпечити максимальну стійкість величезної споруди за мінімальним використанням будівельних матеріалів;
• у релігії Стародавнього Єгипту квадрат являв собою символ безпеки, сталості та вічного життя;
• межі більшості пірамід не випадково орієнтуються на сторони світу: північ, південь схід і захід: адже, щоб знайти свій шлях до вічності фараон мав дотримуватися вказівок зірок;
• велика кількість будівельників потрібно було розділити на групи, кожна з яких повинна була відповідати за свою ділянку виконуваних робіт.

Історія створення пірамід, для чого їх будували

Стародавній Єгипет був державою, в якій добробут кожного мешканця повністю залежав від влади фараона, тому навіть після смерті душа фараона мала продовжити своє існування, захищаючи свій народ. Безсмертний дух фараона потребував місця для відпочинку в його потойбіччі. Таким місцем були гробниці, про будівництво яких фараон починав піклуватися ще за земного життя. Там же мали зберігатися його скарби та предмети, необхідні для безтурботного існування в потойбічному світі. Усипальниця мала забезпечити фараонові повний спокій, надійно захистити майно від грабіжників та символізувати багатство і владу померлого правителя.

Мастаби

Фараони перших династій зводили собі “ма́стаби” (житло після життя) — похоронні споруди, що складаються з похоронної шахти та кам’яної надбудови над поверхнею землі. У розрізі такі гробниці нагадували трапецію та були схожі на велику лаву (арабською: “мастаб”). Споруджувалися вони з адобів (примітивної цеглини з сирої глини або річкового мулу, висушених на сонці). Цегляну кладку додатково обмазували вапном і встановлювали підсилювальні дерев’яні укріплення. Зовнішні стіни мали невеликий нахил (близько 5⁰). Висота мастаби становила близько 9 м, будівлі орієнтувалися з півночі на південь. У приміщеннях надземної частини знаходилися невеликі кімнати: сердаб (будинок статуї), де розміщувалася статуя покійного, жертовник, та інші предмети, які могли бути потрібними для підтримки комфортного потойбіччя та молитовня, де жерці здійснювали ритуали. Похоронна камера розташовувалась під землею, її стіни оздоблювались каменем або цеглою. Стіни мали отвори, крізь які в приміщення проникали аромат пахощів і піснеспіви ритуальних заклинань, які мала “почути” тілесна оболонка померлого правителя.

Піраміда Джосера

Перша мастаба, що отримала ступеневу форму, була зведена для фараона Джосера (III — династія близько 2650 до н. е.) у місті Саккара архітектором Імхотепом. Задумана як спорудження класичної форми, пізніше вона перетворилася на піраміду, що складалася з шести ступенів, які мали символізувати сходи, якими покійний правитель отримував можливість піднятися на небо. Через це вона отримала назву “Ступеневої піраміди”. Це була перша споруда подібного призначення, виконана із каменю, а її форма послужила прообразом усипальниць усіх подальших династій фараонів. Пірамідальна конструкція мала максимально наблизити останки тіла фараона до бога Сонця Ра. Бог Сонця (Ра, Ре-Атум, Гор) вважався одним із найважливіших богів у житті стародавніх єгиптян. А піраміда своєю формою нагадувала сонячні промені, що спадають на всю поверхню землі у момент, коли небесне світило знаходиться в зеніті.

Піраміда Джосера є комплексом споруд ритуального характеру, оточеним майже 9-ти метровою стіною. Уся територія комплексу займає близько 16 гектар.

Ламана піраміда

Фараон, який заснував IV династію, увійшов в історію під ім’ям Снофру. Близько 2600 до н.е. неподалік першої столиці Стародавнього Єгипту — Мемфіса їм було закладено царський некрополь (у перекладі з грецької “місто мертвих”), названий Дахшур. Через свою неправильну форму південна піраміда комплексу отримала назву “ламаної”, “зрізаної” або “ромбоподібної”. Її унікальність у тому, що вона єдина з усіх подібних споруд має два входи: північний, що є традиційним для пірамід Стародавнього Єгипту, розташований на висоті 11 м над рівнем поверхні та західний — на висоті 33 м на західній стіні. Навіщо було збудовано західний вхід залишається загадкою. Загальна висота споруди 101 м, в основі лежить квадрат, зі стороною 198,4 м.

Назва піраміди пов’язана з особливостями її геометрично неправильної форми. Археологи з’ясували, що зведення монумента йшло у три етапи:

• на першому етапі сторона основи становила 157 м, та при розрахунковому куті нахилу 58⁰ її висота повинна була скласти приблизно 125 м, але коли будівництво досягло своєї середини, тиск стін на основу збільшився, що призвело до їх часткового руйнування і довелося вносити корективи в план;
• кут нахилу довелося зменшити до 54⁰ довжина сторони основи збільшилася до 188 м, тепер розрахункова висота мала становити 129,4 м; але на висоті 49 м будівництво знову довелося призупинити;
• з метою зменшення наростального тиску на стелі внутрішніх приміщень кут був додатково знижений до 43⁰ та загальна висота впала до 101 м.

Унікальний західний вхід не має аналогів як через місце розташування, так і в плані безпеки: через те, що більшу частину часу він був закритий масивною поворотною кам’яною плитою, його оздоблення чудово збереглося. Сама плита у 50-х роках минулого століття була передана на зберігання до Єгипетського музею. Її вивчення дало археологам багато інформації щодо влаштування та принципів маскування входів у піраміди.

Усередині піраміди розташовані дві спочатку не пов’язані між собою внутрішні камери: верхня та нижня. Хід між ними було пробито вже після завершення будівництва. Усередині монумента не виявлено слідів наявності саркофага, виявлено лише два написи з ім’ям фараона, виконані червоною фарбою. Повністю обрядовий комплекс включає велику піраміду і піраміду-супутник (сторона основи 53 м, висота — 26 м, кут нахилу — 44⁰), розташовану з південного боку. Територія обнесена кам’яною стіною 2-х метрової товщини.

Червона піраміда

Північна піраміда в Дахшурі була названа “Червоною” (“Рожевою”) через колір вапнякових блоків, які єгипетське сонце, коли заходить, забарвлює в червоно-іржавий колір. Ця піраміда є найбільшою в Дахшурі та третьою за величиною в Єгипті після великих пірамід Хуфу та Хефрена. Місцеві жителі охрестили монумент ”ель-херам ель-ватваат” (піраміда Кажана), за свідченнями сучасних туристів усередині піраміди справді багато слідів від колоній кажанів.

Це була перша успішна спроба єгиптян збудувати піраміду з гладкими гранями. Колір споруди не завжди був червоним — спочатку стіни були облицьовані білим вапняком, але у середньовіччя більша частина білих блоків була використана для будівництва будівель у Каїрі, до нашого часу збереглося лише кілька каменів у кутку біля основи піраміди.

Будівництво розпочав той самий фараон Снофру близько 2580 р. до н.е. Піраміда має висоту 105 м і 220 м в основі, при куті нахилу в 43⁰, через що здається присадкуватою.

Через розташовання поблизу військового табору, Червону піраміду довгий час було закрито для відвідувань туристами.

Зараз вхід відкритий, встановлено додаткову вентиляцію, яка підводить зовнішнє повітря до внутрішніх приміщень.

Від досить високо розташованого на північній стороні входу відвідувачі спускаються вузьким (1,2 м) коридором довжиною 61 м заввишки всього 0,91 м, потрапляючи в камеру, орієнтовану з півночі на південь. Склепінна стеля має висоту 12 м та підіймається догори одинадцятьма сходами. Зміщений на захід короткий горизонтальний прохід у південній стіні приводить у другу камеру, схожу на попередню,  розташовану під вершиною піраміди. Високо у південній стіні знаходиться ще один коридор, який виводить в останню третю камеру, що має конусоподібну стелю заввишки 15 м. Ось цього приміщення вирівняно зі сходу на захід. Одного разу там були знайдені фрагменти людського тіла, але ознаки, що вказують на те, що це усипальниця фараона відсутні.

Піраміда у Медумі

Однією з незвичайних пірамід Стародавнього Єгипту вважається піраміда у Медумі, яка розташована на шляху з Мемфіса в Шедет (Крокодилополь, зараз Ель-Файюм, найдавніше місто сучасного Єгипту). Початок будівництва поклав останній фараон III династії Хуні, предок знаменитого Снофру. Після смерті Хуні, Снофру, який, за даними деяких джерел, був сином Хуні, продовжив будівництво цієї монументальної споруди, але довести розпочате до кінця не вдалося і йому. Снофру помер 2589 р. е., а будівництво піраміди за даними дослідників було завершено лише 2490 р. до н.е.

Медумська піраміда є перехідною між ступеневими та класичними пірамідами. Хуні почав її будівництво, як ступеневої. У часи Снофру почалися роботи з облицювання вже побудованих ступенів: поряд з горизонтальними рядами блоків зводилися вертикальні, на них встановлювалися плоскі облицювальні плити, порожнечі були засипані камінням та іншим будівельним сміттям. В результаті ступені граней перетворилися на площини. У ході досліджень вчені нарахували сім ступенів, за часів Снофру почалося будівництво восьмої, але роботи не були доведені до кінця, як, втім, і роботи з облицювання ступенів. Дослідники вважають, що будівництво було припинено через обвалення недостатньо стійкої конструкції, до того ж фараон міг перемкнутися на зведення власної, Ламаної піраміди. Таким чином гробниця Хуні могла послужити своєрідним полігоном для відпрацювання нових методів, необхідних для будівництва пірамід класичного типу.

Під впливом природних сил та не без допомоги місцевих мешканців, які й досі не гребують розкраданням каменів піраміди, у XV столітті на огляді залишилися лише п’ять, а до XVIII століття — лише три ступені із семи.

За задумом древніх архітекторів, споруда повинна була мати висоту 118 м, зі стороною основи 146 м. Тепер висота споруди не перевищує 65 м, з яких 20 занесено піском.

Відоме на сьогодні внутрішнє оздоблення піраміди максимально просто: коридор та похоронний склеп з відполірованими стінами, усередині склепу — уламки саркофага, найімовірніше розбитого грабіжниками усипальниці.

Дослідження піраміди продовжуються, ведеться розчищення території та підготовка до робіт з реставрації. Результати досліджень, проведених із застосуванням новітньої апаратури показали наявність невідомих, поки що, порожнин, які з великою ймовірністю можуть виявитися додатковими приміщеннями або прихованими проходами.

Піраміда Хеопса

На західному березі Нілу, в Гізі розташована найбільша піраміда Єгипту — піраміда Хеопса (Хуфу). Ця споруда є одним із “Семи чудес світу”, та всупереч поважному віку (4500 років) виглядає бездоганно.

Архітектором цієї піраміди вважається Хеміон, племінник Хеопса який виконував обов’язки візира та отримав титул “Управитель всіма будівлями фараона”. До 1300 року ця споруда вважалася найвищим рукотворним будинком на Землі.

Дата початку будівництва 23 серпня 2560 р. до н.е. офіційно встановлено та святкується в Єгипті. Хоча серйозні дослідники досі не дійшли єдиної думки щодо цього.

Габаритні розміри піраміди вражають: висота — 138 м, кут нахилу граней 51⁰, Довжини бічного ребра та основи — 225 та 230 м відповідно. Загальна вага піраміди приблизно 6,25 млн тонн, всього використано 1,65 млн блоків, найважчий з них, розташований над входом у “Палату царя”, важить 35 тонн.

Піраміда розташована на природному кам’яному плато, стіни мали оздоблення з юрського мармуру (білий вапняк), який мав більшу твердість, ніж основні блоки. Облицювання в променях спекотного єгипетського сонця блищало ніжним персиковим кольором, вершину споруди вінчав пірамідіон (виготовлений з полірованого граніту та покритий листами позолоченої міді камінь пірамідальної форми, що встановлюється на верхівці піраміди, і символізує могутність та милість бога сонця Ра). Після пожежі в Каїрі в 1168 році, жителі міста зняли плити облицювання для відновлення постраждалих будівель міста.

Піраміда Хеопса це єдина з пірамід, яка має три похоронні камери:

Поперечний розріз піраміди Хеопса:

Основний вхід розташований на північній стороні на висоті 16 м,  складається з кам’яних плит, покладених у вигляді арки, зараз цей вхід не використовується. Халіф Багдада Абдуллах аль-Мамун у пошуках незліченних багатств фараона в 820 році проломив стіну на 10 метрів нижче від основного входу. Скарбів халіф так і знайшов, але його 17-ти метровий пролом і зараз служить основною брамою всередину піраміди для численних відвідувачів цього музейного комплексу.

Перша похоронна камера, або як її ще називають “яма” розташована нижче за рівень земної поверхні, до неї веде низхідний коридор довжиною 105 м. Камера являє собою витягнуте зі сходу на захід приміщення розмірами 14Х8 м. Біля південної стіни знаходиться 3-метрова криниця, від якої тягнеться вузький лаз 0,7Х0,7 м, спрямований на південь, закінчується він глухим кутом. Сучасні дослідження показали, що будівництво камери не було завершено, а власне похоронні приміщення розташовані у верхніх ярусах будівлі.

Від низхідного проходу, під кутом 26,5⁰ у напрямку на південь та вгору йде 40-метровий висхідний прохід, що закінчується на початку Великої галереї. На початку цей прохід був “заглушений” трьома гранітними “пробками”, які мають форму великого куба. Аль-Мамун не зумів подолати ці пробки, і проломив обхідний коридор у вапняку. Три тисячі років вважалося, що внутрішні приміщення піраміди складаються лише з низхідного проходу та підземної камери.

Від нижнього кінця висхідної галереї на південь йде горизонтальний 35-метровий коридор, висотою 1,75 м. Коридор, закінчується “Камерою цариці”, приміщенням, яке має довжину 6 м зі сходу на захід та 5 м з півночі на південь, максимальна висота стелі 6 м. Палата оздоблена вапняком, у східній стіні є  висока ніша.

Від нижньої частини Великої галереї майже вертикально відходить ще один вузький прохід: 60-ти метрова вузька шахта, яка закінчується у низхідному проході. Приблизно на середині цієї шахти на стику кладки піраміди та скелястої основи, що служить її фундаментом, розташована печера природного походження, вона отримала назву “Грот”. Імовірно, це був шлях евакуації робітників та жерців з піраміди, після закінчення церемонії похорону фараона.

Велика галерея служить продовженням висхідного проходу. Прямокутний у перерізі похилий тунель заввишки 8 м та довжиною 47 м закінчується невеликим горизонтальним майданчиком. Дослідники назвали цей майданчик “Передкамерою”. З передкамери горизонтальний лаз веде безпосередньо до “Камери фараона”.

Стіни “Камери фараона” виконані з чорного граніту, усередині знаходиться порожній саркофаг. Розмір приміщення 10 м у напрямку на схід-захід таі 6 м — з півночі на південь. Висота стелі становить 5 м.

З метою зниження багатотонного навантаження вершини піраміди на стелю камери фараона стародавні будівельники передбачили п’ять “розвантажувальних камер”. Ці споруди є штучними порожнинами, які мають однакову конструкцію: на вапнякову кладку за межами “Камери фараона” спираються викладені рядами масивні та міцні гранітні балки, утворюючи собою одночасно стелю камери, розташованої нижче та підлогу наступної, якщо рахувати знизу вгору. Остання 5-та камера, розташована зверху, має двосхилий дах з вапняку. На фото одна з розвантажувальних камер.

Як від “Камери фараона”, так і від “Камери цариці” відходять вузькі похилі шахти (по одній від північної та південної стін кожного приміщення). Спочатку ці шахти отримали назву “вентиляційних” — передбачалося, що їхнє призначення це приплив свіжого повітря до гробниці. Але, починаючи з 1924 року, відразу кілька єгиптологів припустили, що шахти мають не практичне, а релігійне призначення.

Ще одним підтвердженням цього припущення стало те, що якщо канали з “Камери Фараона” є “наскрізними” (починаються у стіні внутрішнього приміщення та закінчуються на зовнішній стіні будівлі), то шахти з “Камери цариці” не доходять до стін внутрішнього приміщення на 0,13. м, а верхній край віддалений від зовнішньої стіни на 12 м. На фото зліва північна шахта “Камери фараона” (оригінальний отвір), праворуч — південна шахта (після реконструкції та встановлення французькими інженерами вентиляційної системи).

Виявлені на стінах внутрішніх приміщень пірамід некрополя фараонів Мемфісу “Тексти пірамід” містять прямі вказівки, що потойбічне життя фараона безпосередньо пов’язане із зірками.

Спираючись на астрономічні розрахунки та докладно вивчивши “Тексти пірамід”, єгиптолог Олександр Бадаві висунув сміливу теорію, що північна шахта “Камери цариці” вказує на зірку Кочаб, на думку авторів “Текстів пірамід” пов’язану з “космічним відродженням” та “безсмертям”. Південна — націлена на Сіріус, що асоціюється з богинею Ісідою, космічною матір’ю царів Єгипту.

Північна шахта “Камери фараона” націлена на Тубан (полярна зірка в Стародавньому Єгипті), яка ототожнювалася з поняттями “космічного зачаття та вагітності”, тоді як південна, спрямована в бік сузір’я Оріона, яке безпосередньо пов’язувалося з Осірісом — богом воскресіння та відродження.

Як будували піраміди у Стародавньому Єгипті

Технологія будівництва монументальних кам’яних будівель, вагою понад мільйон тонн людьми, які на той момент не винайшли навіть колеса, залишається однією з найбільших загадок історії.

Першим етапом будівництва був вибір відповідного місця для майбутньої споруди, адже ґрунт повинен був витримати багатотонне навантаження величезної кількості кам’яних блоків. Потім, за допомогою примітивних астрономічних інструментів, використовуючи як орієнтири лише небесні тіла, архітектори проводили орієнтацію бічних граней споруди за боками світла. Спочатку будувався напівкруглий мур, що служив горизонтом. На ньому відзначалися точки сходу та заходу Полярної зірки, поки вона переміщувалася навколо напрямку на північ, середня лінія між цими двома точками і була потрібним напрямом. Від азимута, виміряного за допомогою сучасної апаратури та технологій ця лінія відрізняється лише на одну двадцяту частину градуса. 

Від проведеної лінії, яка служила прообразом першої бічної грані, за допомогою рейок і мотузок розмічалися напрями інших граней. На плані основи піраміди що вийшов, вирізалося плоске підніжжя, здатне витримати тиск безлічі кам’яних блоків. Фундамент повинен був вийти максимально плоским і горизонтальним. З цією метою вздовж граней у камені вирізалися жолоби, в які потім наливали воду. Наслідуючи лінію води древні будівельники переконувалися, що основа досить рівна. Для того, щоб перевірити площину та горизонтальність наступних рівнів використовувалася так звана “рамка А”: збиті під прямим кутом дві дощечки, з поперечкою посередині, на вершині яких закріплена нитка з вантажем, який виконує роль схилу. Пристосування встановлювалося на пласку основу, яка поміщалася на поверхню  води, на середній перекладині відзначалася лінія вертикалі. Тепер якщо встановити таку рамку на будь-яку поверхню, відхилення нитки схилу від нанесеної риски покаже відхилення рівня опорної поверхні від істинної горизонталі.

План готовий, фундамент вирівняний – можна братися до роботи. Але де взяти будівельний матеріал — кам’яні блоки, не маючи ні динаміту, ні відбійного молотка? З металів на той момент у Стародавньому Єгипті була відома лише мідь. Мідь — метал м’який, інструменти з нього легко гнуться та затуплюються. Але, як виявилося, на допомогу єгиптянам прийшла сама природа. Мідь, виявлена ​​в Єгипті, виявилася не зовсім чистою — в ній виявили домішку миш’яку. Ця домішка посилювала зв’язок між кристалами, тому такий метал виявився більш міцним, ніж чистий.

Читайте також

Яка давньоєгипетська династія правила найдовше?

Цікаві факти про Єгипет

20 найвидатніших загублених міст світу

У кар’єрах де добували каміння для виготовлення блоків було багато великих кам’яних брил природного походження, які мали неправильну форму. Очистивши відповідний обеліск від бруду, та використовуючи важелі, його відкочували убік та за допомогою мідного долота пробивали отвори по лініях, що грубо повторювали форму майбутнього блоку. В отвори вбивали дерев’яні клини та заливали їх водою. Під впливом води дерево набухало і камінь розколювався.

Денис Стокс археолог-експериментатор на своєму досвіді перевірив можливі технології обробки каміння у Стародавньому Єгипті. За допомогою зубил з міді, відновлених за аналогією з виявленими під час розкопок у пірамідах, Стоксу вдалося досягти прийнятної якості обробки поверхонь м’яких блоків з вапняку.

Але для обробки внутрішніх приміщень широко використовувався граніт, який неможливо обробити за допомогою мідного зубила. Експериментальна археологія знайшла відповідь і на це питання. Той же Денис Стокс припустив, що єгиптяни використовували мідні пилки, але не звичні для нашого розуміння, а без зубів. Їхню роль грали кристали кварцового піску. Місце майбутнього розпилу присипалося піском і при поступальному русі вперед-назад більш м’яка мідна пилка тягла піщинки, що в’їлися в неї, за собою і міцні кристали піску поступово прорізали твердий камінь. Така технологія дозволяла досягти швидкості обробки до 31 см³ за годину.

Ще одну теорію виготовлення масивних кам’яних блоків запропонував француз Жозеф Давидовиць у 70-х роках минулого сторіччя. На його думку, на кожному ярусі споруди встановлювалися опалубки, в які заливався геополімерний бетон — матеріал, що складається з мінерального наповнювача (в його ролі могла використовуватися вапнякова крихта) та сполучної речовини (для цього чудово підходив донний мул Нілу, який за наявності великої кількості мінеральних домішок при висиханні створював міцну подобу природного полімеру). Але ця гіпотеза була відкинута більшістю представників вченого світу, оскільки в ході геологічних та палеонтологічних досліджень у мінеральному складі блоків було виявлено високий відсоток природних відкладень, властивих виключно морському дну.

Наступним завданням було транспортування блоків від кар’єру до будівельного майданчика. Джерела свідчать, що для цього стародавні будівельники використовували сани, які мали плоскі полоззя із загнутими вгору краями. Вони дозволяли ковзати по піску дюн. Але через величезну масу блоків такі “лижі” глибоко закопувалися в пісок. Рішенням стала вода — єгиптянам було відомо, що мокрий пісок має вищу щільність, ніж сухий і відповідно може витримувати більше навантаження. Підтвердженням цієї теорії є настінні розписи, виявлені на стінах однієї з гробниць. На окремих ділянках встановлювалися круглі колоди, що виконували роль рейок: на таких ділянках виявлено навіть залишки мастила у вигляді олій та жиру тварин.

Відносно легкі блоки вагою близько 15 т переправлялися водою. Для цього була побудована складна система каналів, що включала порти для навантаження і розвантаження човнів. Гранітні блоки сплавляли Нілом на 965 км від каменоломень, розташованих неподалік міста Асуан. Але водний шлях міг використовуватися лише влітку під час розливу Нілу.

Але як підняти доставлений до місця будівництва кам’яний блок вагою 2,5 тонни на висоту, що можна порівняти з висотою сучасного хмарочоса без застосування потужної будівельної техніки? На думку більшості вчених-єгиптологів, стародавні будівельники використовували похилі пандуси, які впритул примикали до стін. Чи йшли вони прямо, зигзагом чи огинали споруду по спіралі достеменно невідомо. Після закінчення будівництва пандуси розбиралися, донині дійшли лише фрагменти деяких із них.

Доставлені до місця укладання блоки необхідно ретельно підігнати один до одного. Більшість каменів розташованих усередині піраміди оброблені досить грубо, щілини заповняли кам’яними уламками впереміш із гіпсовим розчином. Зате кожен камінь зовнішньої поверхні, доступний для огляду, оброблений з феноменальною точністю. Це досягалося за допомогою інструмента, що складався з мотузки та трьох кілочків однакової довжини. За допомогою двох кілочків мотузка сильно натягалася над поверхнею, що перевіряється, а третій підводився під мотузку в різних місцях по всій її довжині. Виявлені дефекти усувалися за допомогою кремнієвого скребка.

Згідно з легендами для будівництва пірамід залучалася величезна кількість рабів, переважно іноземців, пригнаних із завойованих територій. 

Вважалося, що  над пірамідою Хеопса працювало 100 тисяч людей протягом 20 років. Однак дослідження останнього часу внесли істотні корективи в цю теорію. По-перше, робітників було набагато менше: від 20 до 25 тисяч людей. По-друге, єгиптолог Захі Хавасс, вивчаючи виявлені нещодавно поховання будівельників пірамід, зауважив, що вони кардинально відрізняються від скромних могил рабів — дивує як складне будування, так і наявність всього необхідного для вічного життя за аналогією з правителями. 

Вивчення останків говорить про те, що будівельниками були єгиптяни, які отримували гарне харчування та кваліфіковану медичну допомогу. Аналіз кісткової тканини дає зрозуміти, що до раціону будівельників входило пиво, м’ясо, риба, переломи кісток виправлені, є навіть сліди хірургічних операцій на мозку. Неподалік поховань знайдені залишки поселення, в якому, ймовірно, і проживали будівельники — міцні стіни свідчать про добротність житла. На будівельному майданчику постійно були відносно невеликі бригади з керівників та професійних майстрів. Перенесенням тягарів та іншою брудною роботою займалися, переважно єгипетські селяни, які приходили на будування з усієї країни на кілька місяців на рік, для них це була якоюсь подобою сучасного призову до армії, але й вони були мотивовані отриманням відповідної винагороди.

Головні загадки пірамід

Таємниця стін пірамід

Кам’яні блоки з яких побудовані стіни єгипетських пірамід, скріплені між собою таємничим розчином, склад якого не вдається розгадати навіть із застосуванням сучасних технологій. Існують навіть припущення, що деякі речовини, що входять до його складу, мають позаземне походження. Цей матеріал настільки міцний, що через місця з’єднання величезних кам’яних блоків не проходить навіть швейна голка. Але, протягом майже 5000 тисяч років він надійно утримує всю багатотонну масу споруд.

Грандіозна вага

Величезна кількість каменю, що входить до складу пірамід, призводить до значного тиску на ґрунт. Так вага піраміди Хеопса, еквівалентна масі 700 Ейфелевих веж, за всі роки її існування призвела до просідання піраміди у ґрунт на глибину 8 метрів. Такий самий ефект відзначається і щодо інших Великих пірамід Стародавнього Єгипту.

Чарівні виміри

Найбільше таємниць, пов’язаних з числами та вимірами, приховує в собі піраміда Хеопса. Так, якщо розділити значення периметра основи піраміди на дві її висоти, виходить число “пі” (3,14). Сувора орієнтація цих споруд зі сторін світла дозволяє використовувати їх як зразки для різних лінійних вимірів. Ще однією особливістю пірамід є сталість температурного режиму всередині: незалежно від погоди та часу роки температура у піраміді залишається постійною: +20⁰ за шкалою Цельсія.

Внутрішній простір

Всупереч доведеному факту, що піраміди будувалися як гробниці, справжні склепи трапляються лише в Долині Царів. Навіть у похоронній “Камері фараона” піраміди Хеопса саркофаг виявився порожнім. Це дозволяє припустити, що всередині пірамід існують досі невідомі потаємні приміщення, частково це підтверджують дослідження, проведені із застосуванням сучасних технологій. Так дослідники вивчаючи різницю температур зовнішніх стін методом інфрачервоної термографії помітили, що температура окремих блоків відрізняється під час сходу та заходу сонця. Це наводить на думку, що всередині піраміди існують окремі порожнечі або навіть тунелі, якими вільно циркулює повітря.

Економіка та піраміди

Щоб створити таку монументальну споруду як піраміда, необхідно було згуртувати суспільство, направивши спільні зусилля на виконання конкретного завдання. Структуру, що вийшла, згодом можна було використовувати й для розв’язання інших глобальних проблем: будь-то будівництво дамби, чи військовий похід. Одна з провідних ролей у системі відводилася звітності: кожен з мільйонів кам’яних блоків мав прибути на будівельний майданчик свого часу та опинитися в потрібному місці. Це віддалено нагадує принципи планової економіки, яка з’явилася значно пізніше. Гроші на будівництві значення не мали, для мотивації використовувалися трудові пайки: їжа та окремі матеріальні блага у вигляді одягу, взуття, посуду та інших предметів повсякденного вжитку. Поруч із грандіозними усипальницями виникали “припірамідальні” міста — поселення ремісників та селян, які обслуговували будівельників піраміди.

Екологія та піраміди

Процес будівництва пірамід змінив не лише суспільний устрій, а й довкілля. Будівництво потребувало величезної кількості матеріалів, у тому числі і деревини. Загальна вирубка дерев перетворила навколишню місцевість на пустелю, Ніл обмілів, і широкі розливи річки, що були основою сільського господарства, припинилися. Можливо, це стало однією з причин, що призвели до падіння Стародавнього Царства.

Цікаві факти про Єгипетські піраміди

Декілька фактів про Єгипетські піраміди, що не потрапили в підручники історії та туристичні проспекти:

• геометричне розташування пірамід Гізи майже повністю збігається з розташуванням зірок у сузір’ї Пояса Оріона, яким його можна спостерігати із Землі;
• в центрі емблеми програми NASA “Аполлон” зображено букву “А” (друге ім’я бога Осіріса — Асар) середню поперечину якої представляють ті самі зірки Пояса Оріона;
• велика кількість Єгипетських пірамід не дійшла до нашого часу, оскільки ці споруди використовувалися місцевими жителями як каменоломні;
• піраміда Хефрена, яка розташована поряд з пірамідою Хеопса, нижче за неї всього на 2 метри, але такої широкої популярності так і не отримала;
• принцип “Золотого перетину” інтуїтивно використовувався єгиптянами для будівництва пірамід, хоча офіційно він був описаний у книзі “Початки” великого математика Стародавньої Греції Евкліда лише у V столітті до нашої ери;
• теорія про те, що Єгипетські піраміди були побудовані інопланетянами досі не знайшла свого підтвердження;
• сучасні дані супутникової зйомки показують наявність на території Єгипту повністю прихованих під шаром піску пірамідальних споруд, які ще не відкриті.