Чи справді існує гормон кохання і чи можна контролювати це почуття — відповідає наука.
Кохання як явище зустрічається майже в усіх світових культурах. Коли люди закохуються, це сильно впливає на їхнє життя. Іноді вони навіть готові змінити оточення, роботу, країну чи релігію, щоб воззєднатися зі своїми коханими. Але мало хто дійсно розуміє, що таке кохання.
Деякі помилкові уявлення випливають із наших припущень про це почуття. Деякі виникають із гіпотез або інтерпретацій, висунутих у наукових статтях. Разом вони можуть збити з пантелику будь-кого, хто розмірковує про романтичне кохання у власному житті. Ось шість оман щодо цього почуття, які не підтверджуються сучасними дослідженнями.
1. Для кохання завжди потрібні двоє
Перша омана полягає в тому, що романтичне кохання має існувати між двома людьми. Нам здається, що закохана людина повинна перебувати у стосунках з об’єктом свого кохання. Але для кохання не потрібні двоє.
Наприклад, ми можемо закохатися в когось ще до початку стосунків і все ще кохати після того, як вони завершилися. Ми можемо кохати того, хто не відповідає нам взаємністю. Можемо кохати того, з ким ніколи не були і не будемо в романтичних стосунках.
Люди можуть відчувати любовні почуття навіть до того, з ким вони ніколи не взаємодіяли. До таких випадків належить кохання з першого погляду, парасоціальна прихильність до знаменитостей або закоханість у вигаданих персонажів із фільмів, телешоу, відеоігор та книг.
Тож романтичне кохання не завжди є соціальним процесом і часто існує поза стосунками. Через те, що люди переконані у зворотному, вони можуть плутати задоволення від стосунків і кохання. Але ми можемо не кохати свого партнера і все одно бути задоволеними стосунками, якщо вони закривають якусь нашу потребу — наприклад, із грошима, веденням домашнього господарства, сексом, захистом, вихованням дітей, статусом чи особистісним зростанням. А в аб’юзивних стосунках жертва може кохати свого кривдника, але бути повністю незадоволеною стосунками.
2. Кохання — це емоція
Така сама, як страх, гнів, сум, подив, огида чи радість. Але це не так.
Вчені згодні з тим, що кохання буває кількох видів, хоча й не дійшли єдиної думки про те, що це за види і скільки їх. Проте їхнє існування — одна з причин припускати, що кохання в цілому не є емоцією.
Наприклад, дослідники розрізняють закоханість (пристрасне кохання) і прихильність (дружнє кохання). Закоханість — це рання стадія кохання, яка пов’язана з ейфорією, хвилюванням і «метеликами в животі». Прихильність — комфортне заспокійливе почуття, і для його виникнення потрібен певний час.
Але й різні види кохання самі по собі також не є емоціями. По-перше, кохання викликає різні переживання залежно від ситуації. Коли ми кохаємо взаємно, ми можемо відчувати радість, а якщо ні — відчуваємо сум.
По-друге, згідно з дослідженнями в галузі нейробіології, наші спроби відволіктися на щось після розставання послаблюють негативні переживання, але не інтенсивність кохання. А коли ми переоцінюємо колишнього партнера в гірший бік (наприклад, «Він був не таким вже й чудовим»), то знижується інтенсивність кохання, але посилюються переживання.
Ці спостереження наштовхують учених на думки про те, що регуляція кохання та регуляція емоцій відрізняються. У першому випадку ми намагаємося керувати почуттями, такими як закоханість і прихильність. У другому — емоціями, такими як страх, гнів, сум, подив, огида та радість.
Нарешті, кохання буває дуже тривалим, тоді як емоції зазвичай мимолітні й тривають від пів години до кількох днів. Найтривалішою емоцією виявився сум, який може тривати від 2 до 5 днів. А закоханість, навпаки, триває тижнями або місяцями, а прихильність — роками чи десятиліттями.
Учені називають кохання не емоцією, а установкою, сценарієм, мотивацією або стимулом — таким самим, як потяг, голод чи спрага.
3. Кохання дає переважно позитивний ефект
Звісно, у нього багато плюсів. Закоханість викликає позитивні емоції, наприклад ейфорію та піднесення. А романтичні стосунки роблять нас щасливішими та більш задоволеними життям. Але у кохання багато і негативних наслідків.
По-перше, кохання може викликати неприємні емоції. Закоханість може призводити до стресу, кохання — супроводжуватися ревнощами. Смерть романтичного партнера може викликати сильне горе, а безвідповідальне кохання та розставання — сум і сором.
По-друге, кохання може погіршити загальне благополуччя. Розрив романтичних стосунків входить до основних факторів ризику депресії у підлітків. А невдалі романтичні стосунки та розставання пов’язані з тим, що ми почуваємося менш щасливими.
По-третє, закохані можуть відволікатися від робочих та інших обов’язків, оскільки безперестанку думають про своїх коханих. Хоча саму закохану людину це не турбує, у неї може помітно знизитися продуктивність, а оточуючі можуть у ній розчаруватися.
По-четверте, кохання грає роль у розвитку кількох психічних розладів, наприклад сексуальної дисфункції, патологічних ревнощів чи парафілічних розладів, а також суїцидальної поведінки.
Нарешті, кохання нерідко пов’язане зі злочинними діями, такими як переслідування, домашнє насильство та вбивства. Таким чином, у романтичного кохання є як позитивні, так і негативні сторони, причому останні можуть бути досить руйнівними.
4. Існує гормон кохання
Важливо розуміти, що кожна область мозку, кожен нейромедіатор і гормон виконують безліч функцій. І кожна функція потребує участі багатьох областей мозку, нейромедіаторів і гормонів. Кохання в цьому сенсі не є винятком. До того ж воно по-різному впливає на нашу поведінку, почуття, думки та тілесні реакції.
Наприклад, ми краще запам’ятовуємо інформацію, якщо вона стосується наших коханих, тому що вона нас хвилює. При цьому відомо, що запам’ятовування важливої для нас інформації залежить від роботи двох областей мозку — мигдалеподібного тіла та гіпокампу, а також нейромедіатора норадреналіну та гормонів адреналіну й кортизолу. Тому можна очікувати, що саме ці частини нашої нервової системи беруть участь у тому, що ми краще запам’ятовуємо все, пов’язане з нашими коханими.
Або, наприклад, у нас можуть пітніти долоні, коли ми кимось сильно захоплені. З погляду науки таке потовиділення є частиною реакції «бий або біжи» і включає вивільнення нейромедіатора ацетилхоліну в симпатичній нервовій системі, яка, своєю чергою, контролюється гіпоталамусом у мозку. Отже, ця область мозку і цей нейромедіатор, ймовірно, відіграють роль у тому, що у закоханої людини пітніють руки.
Тобто в нашій нервовій системі немає одного-єдиного спеціального гормону кохання чи ділянки мозку, яка відповідає за кохання. Швидше кохання можна представити як активний процес, що складається з безлічі рухомих частин, у кожної з яких своя власна нейробіологічна основа.
5. Можна створити ліки для кохання
Люди століттями прагнули створити чарівний любовний еліксир, і в наші дні багато хто вірить у силу афродизіаків. І хоча науково обґрунтована маніпуляція коханням за допомогою фармакології, ймовірно, одного разу стане реальністю, поки що розробити ефективну та безпечну «любовну таблетку» заважають кілька проблем.
Вчені ще тільки починають вивчати, які нейромедіатори та гормони можуть грати роль у різних типах кохання. Наприклад, кілька нейровізуальних досліджень показали, що, коли ми дивимося на фотографії наших коханих, певні області мозку стають активнішими, ніж коли ми дивимося на фотографії інших людей. Деякі з цих областей мозку містять багато дофаміну.
Автори досліджень інтерпретували отримані результати так, що романтичне кохання пов’язане з високим рівнем дофаміну. Однак метод, який використовується в нейровізуальних дослідженнях (функціональна магнітно-резонансна томографія), показує лише те, які області мозку отримують додатковий кисень, але не може показати, чи виділяється дофамін.
Є лише одне дослідження, в якому фактично вимірювався рівень дофаміну. Його учасникам так само показували фотографії їхніх коханих і друзів, але використовували інший метод — позитронно-емісійну томографію. Це дослідження зафіксувало підвищення рівня дофаміну, коли учасники дивилися на фотографії коханих людей, але не в тих областях мозку, які ставали активнішими в попередніх дослідженнях, а у двох інших. Тобто потрібні ще дослідження, щоб з’ясувати, чи виділяється дофамін і де, коли люди бачать своїх коханих.
Ще одна наукова гіпотеза пов’язує романтичне кохання з низьким рівнем серотоніну через його схожість з обсесивно-компульсивним розладом. Але в одному дослідженні у закоханих жінок рівень серотоніну в крові виявився вищим, ніж у інших. І нав’язливі думки про коханого у цих жінок були пов’язані з вищим, а не нижчим рівнем серотоніну. Тому поки що ця теорія не підтверджується.
При цьому, щоб створити «любовну таблетку», вченим треба довести, що зміна рівня будь-якого нейромедіатора чи гормону насправді змінює інтенсивність кохання. Але більшість досліджень досі порівнювали лише закоханих людей, коли вони дивилися на фотографії об’єктів свого кохання і коли дивилися на інші фотографії. Хоча продуктивніше було б порівнювати людей, які закохані, з тими, хто не закоханий, а це складніше.
Також було б важко розробити препарат, який змінює інтенсивність почуттів конкретно до однієї людини. Крім того, оскільки нейромедіатори та гормони, що беруть участь у коханні, мають багато різних функцій, будь-які винайдені ліки можуть мати неприємні побічні ефекти. Тому мине ще якийсь час, перш ніж ми зможемо приймати таблетки, щоб змінювати силу кохання (якщо взагалі зможемо).
6. Романтичне кохання не можна контролювати
Дослідження показують, що змінювати ступінь своєї закоханості взагалі-то можливо. Тільки не за допомогою препаратів, а за допомогою практик усвідомленого мислення.
Іноді кохання може бути сильнішим, ніж хотілося б, — наприклад, коли ми все ще кохаємо наших колишніх, коли кохання під забороною або коли хтось кохає свого кривдника. У подібних ситуаціях може виникати бажання приглушити свої почуття, щоб вилікувати розбите серце. Це також може допомогти комусь перестати переслідувати невідповідного партнера або покласти край нездоровим стосункам.
А іноді кохання може бути слабшим, ніж хотілося б, — наприклад, коли почуття охололи з часом. У такому разі може знадобитися посилити свою закоханість, щоб підтримувати тривалі стосунки.
І хоча багато хто думає, що регулювати кохання складно або навіть неможливо, ми можемо стати більш-менш закоханими, якщо будемо чинити певним чином або думати про певні речі.
Наприклад, згідно з висновками одного дослідження, навіть така проста дія, як перегляд фотографій коханої людини, посилює закоханість і прихильність. Інше дослідження показує, що роздуми про позитивні сторони коханої людини («він такий розумний», «він такий гарний кулінар»), стосунки («ми домовляємося про те, як вести спільний бюджет») і майбутнє («ми житимемо довго і щасливо») зміцнюють прихильність. І ще одне дослідження показує, що фантазії про секс із коханою людиною посилюють сексуальне бажання та закоханість. Ці стратегії можна використовувати, щоб зробити своє кохання до когось міцнішим.
В іншому експерименті роздуми про негативні сторони коханої людини («він ніколи не закриває тюбик із зубною пастою»), стосунки («ми багато сваримося») і майбутнє («ми не будемо разом вічно») зменшували закоханість і прихильність. Ці стратегії можна використовувати, щоб послабити своє кохання до когось.
