Чартизм: що це

“Чартизм” — суспільно-політичний рух в Великій Британії, що став популярним наприкінці 30-х років XIX століття. Через економічну кризу 1834-36 років, яка призвела до безробіття та різкого зниження заробітної плати, до парламенту Великої Британії було подано петицію, яка увійшла в історію як “Народна хартія”. Слово “хартія” англійською вимовляється як “чартер”, тому прихильників руху стали називати “чартистами”.

Перший етап

На чолі громадянської ініціативи стали текстильний магнат Річард Кобден та адвокат Джон Брайт. Їхньою метою стало скасування митних тарифів, які захищали внутрішній ринок від конкурентів з боку іноземних виробників. Їх назвали “фритредерами” (“freе” — вільний, “traid” — торгівля).  1838 року Кобден створює “Лігу проти Хлібних законів” — пшениця, яку ввозили на територію імперії, не могла продаватися на внутрішньому ринку, якщо її ціна була нижчою за встановлену державою.

Водночас столяр-червонодеревник У. Ловетт створює “Лондонську асоціацію робітників” (ЛАР), покликану вести культурно-просвітницьку роботу серед найманого персоналу.

Об’єднавши зусилля фритредери та прихильники ЛАР подають на розгляд парламенту “Народну хартію”.

Документ містив 6 пунктів:

1. загальне виборче право для чоловіків;
2. щорічні вибори до парламенту;
3. дотримання таємниці голосування;
4. скасування майнового цензу для парламентських кандидатів;
5. запровадження оплати їхньої праці;
6. рівномірний розподіл виборчих прав серед усіх шарів населення.

Метою фритредерів було збільшити кількість своїх представників у вищому законодавчому органі, прихильники ЛАР розраховували, що їхні депутати сприятимуть ухваленню законів у їхніх інтересах.

На Чартистському конвенті в лютому 1839 року лідерам руху не вдалося дійти єдиної думки щодо досягнення кінцевої мети: фритредери вважали, що свої вимоги варто відстоювати: “Всіма, та і при цьому не завжди законними методами”, прихильники ЛАР категорично відкидали насильство. У засіданні брали участь 53 делегати. як представники робітників, так і буржуазні радикали. Перемогу здобули прихильники “моральної сили”, і в такому вигляді “Хартію” було подано до парламенту.

Чартистський рух набув масового характеру: зайняті вдень на виробництві робітники організовували нічні переходи із селища в селище при світлі факелів. Багатотисячні натовпи являли собою застрашливе видовище.

Але, у липні парламент відхилив петицію (яку, до речі, підписали 1.3 млн чол.). Це викликало народні заворушення по всій країні, а повстання, що спалахнуло в Ньюпорті, було жорстоко придушене. Але, незважаючи на арешти, рух став набувати більш організованого характеру.

Другий етап

28 липня 1840 року відбувся мітинг делегатів-чартистів від усіх великих промислових центрів Англії. На ньому було ухвалено рішення про створення “Національної чартистської організації Великої Британії”. Її члени взяли на себе зобов’язання продовжувати боротьбу за Хартію. Усі учасники отримали спеціальні членські квитки, та сплачували щоквартальні внески у розмірі 2 пенси. Мережа відділень охопила всю країну.

Одним із лідерів став виходець з Ірландії Фергюс О’Коннор, який з 1837 року видавав газету “Північна зірка”, яка виходила щотижня і стала найпопулярнішим періодичним виданням країни.

О’Коннор був прихильником “моральної сили”, але допускав, що в разі поразки або посилення репресій влади щодо чартистів доведеться застосувати насильство. Не позбавлений марнославства, Фергюс, звільнившись з тюрми в серпні 1841 року, приймаючи привітання, проїхався Йорком на тріумфальній колісниці та отримав титул: “Лев Свободи”.

Економічна депресія 1842 року призвела до нового витку розвитку чартистського руху. До парламенту подано другу петицію, яка отримала вже 3 млн підписів.

Цей документ було доповнено вимогами про низьку заробітну плату та недосконалість фабричного законодавства.  Також, у ньому висловлювався протест проти закону про бідних 1834 року, зростання оподаткування та засилля монополій, які підпорядкували собі машини, землю та засоби сполучення.

Відхиливши і другу петицію, парламент викликав нову хвилю страйків, але загальну акцію непокори провести не вдалося через саботаж ідеї деякими її представниками. Багато членів руху було заарештовано.

Третій етап

З XVII століття англійський парламент складався з двох політичних партій: торі та віги.

Консервативні торі, що складалися, переважно, з представників аристократії та духовенства, підтримували королівську владу на тлі збереження монархічних традицій.

Більш ліберальні віги були представлені дрібним та не титулованим дворянством (джентрі), купецтвом та буржуазією. Вони дотримувалися позицій обмеження влади монарха зі збільшенням впливу парламенту.

Зростання впливу чартистів на суспільні процеси призвело до поразки вігів на виборах 1841 року. Під керівництвом впливового фритредера Роберта Піля створюється торійський кабінет. Торі розуміють, що відмова від поступок у питанні про вільну торгівлю загрожує повною втратою влади.

У 1842-1843 р.р. уряд починає проводити через парламент закони, покликані знизити експортні та ввізні мита на низку товарів, ухвалено акт про скасування Хлібних законів.

Англія переходить до системи фритреду — промислова буржуазія перемогла земельну аристократію.

Під впливом чартистського руху в 1842-48 роках парламент ухвалює низку законів, що забороняють роботу в шахті для дітей, молодших за 10 років, хлопчикам 10-13 років дозволено працювати під землею не більше 3-х днів на тиждень. Для всіх промислових підприємств тривалість робочого дня для жінок та дітей обмежена 10-ма годинами на добу.

Нові закони призводять до економічного зростання і поліпшення становища робітників — чартистський рух у країні йде на спад.

Криза 1847 року спричиняє черговий виток розвитку чартистського руху. Під черговою петицією збирають підписи, по всій країні проходять мітинги на її підтримку.

У 1848 році хвиля революцій охоплює Францію, Німеччину, Італію.

О’Коннор, (який у 1847 році отримав місце члена палати громад), за рішенням Чартистського Конвенту 10 квітня 1848 року на тлі масової демонстрації повинен представити до парламенту чергову петицію.

До Лондона стягуються війська, на вулиці виходять 150 000 добровольців-констеблів — народний протест придушено.

Петиція, під якою стоїть уже 5 млн підписів, все ж потрапляє до парламенту, який знову відповідає відмовою, мотивуючи це наявністю великої кількості фальсифікованих підписів. Починаються масові арешти лідерів чартистського руху. Рух втрачає масовий характер.

Спроби відродження чартизму, зроблені на початку 50-х р.р., успіхом не увінчалися.

Причини поразки та наслідки чартизму

Чималу лепту в цей процес внесли і розбіжності між лідерами з питань, що стосуються методів ведення боротьби: одні виступали за політичні шляхи розв’язання питань, що виникають, інші визнавали тільки радикальні, революційні методи.

Стабілізація економіки та зростання добробуту населення, що послідувало за цим, знизили градус суспільної напруги.

До прогресивних досягнень чартизму слід віднести:

• запровадження прибуткового податку, внаслідок якого громадяни стали платити державі фіскальний внесок, виходячи з власних можливостей;
• скасування 1846 року хлібних мит, що істотно полегшило життя малозабезпечених шарів населення;
• законодавче скорочення тривалості робочого дня для жінок та дітей, ухвалене 1847 року.

Новий виток розвитку руху робітників за свої права почався наприкінці 60-х років XIX століття у вигляді створення профспілок (тред-юніонів).