Весь простір, що оточує планету Земля, займає найнеобхідніший для життя всіх організмів елемент — повітря. Він являє собою суміш (інша назва: “атмосфера”) з дев’яти основних газів та домішки у вигляді частинок пилу, мінеральних солей, продуктів горіння. Це, так зване, “сухе” повітря.
Що означає “вологість повітря”
Невід’ємною частиною атмосфери є вода, що випаровується з поверхні планети, вона присутня у повітрі або у вигляді крапель, або у вигляді крижаних кристалів. Для спрощення, кількість цієї води розраховується у відсотковому співвідношенні водяної пари до загального обсягу газу (зазвичай в 1 м3). Цей параметр отримав визначення “вологість повітря”.
Кількість вологи, що міститься в повітрі, насамперед впливає на вміст у ньому різних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибків), які можуть надавати як позитивний, так і негативний вплив на самопочуття людини.
Від чого залежить вологість повітря
На відкритій місцевості на вологість повітря насамперед впливає:
- географічне розташування (у високих широтах при зниженні температури вологість знижується);
- рельєф місцевості (вологість зменшується зі збільшенням висоти);
- віддаленість від берегів водойм (у глибині материків вологість менше).
У житлових приміщеннях найбільше на вологість впливають системи опалення та вентиляції. Відхилення цього параметру від норми викликає порушення самопочуття та може призвести до розвитку захворювань дихальних шляхів, шкірних покривів, нігтів та волосся.
Велике значення має вологість повітря для нежитлових приміщень. Вологе повітря має збільшену електропровідність, що призводить до нестабільної роботи електрообладнання. Підвищена вологість провокує розвиток грибків та плісняви, це негативно позначається на збереженні книг, картин, інших старовинних предметів із дерева чи тканини. Пересушене повітря в теплицях та оранжереях згубне для рослин.
Як виміряти вологість повітря в приміщенні

Кількісно вологість вимірюється двома параметрами: абсолютна та відносна.
Абсолютна вологість – кількість води у сухому матеріалі. Цей параметр застосовують для нормування вологості ґрунту, деревини, інших матеріалів, критичних до цього показника.
У лабораторіях абсолютну вологість матеріалів вимірюють шляхом зважування предмета за однакової температури до та після видалення з нього вологи. Абсолютна вологість повітря обчислюється як відношення маси водяної пари (кг або г) до обсягу повітря, в якому ця маса міститься (м3). Найчастіше при розрахунках використовують обсяг 1 м3.
Живі організми переважно реагують не на конкретну кількість води в повітрі, а на те, наскільки атмосфера насичена водяними парами, якою мірою повітря є вологим за відчуттям. Цей параметр отримав назву “відносної вологості”.
Вимірюється відносна вологість у відсотках і розраховується як відношення щільності водяної пари в повітрі (абсолютної вологості) до щільності насиченої водяної пари при даній температурі, далі показник помножується на 100%.
Прилади для вимірювання вологості повітря
У метеорології, промисловості та побуті для вимірювання як абсолютної, так і відносної вологості повітря використовуються гігрометри та психрометри.
У гігрометрах використовуються властивості деяких матеріалів змінювати свою конфігурацію під впливом вологості. Найбільш популярні за принципом дії та призначення гігрометри наступних типів:
- вагові;
- волосні;
- конденсаційні;
- електронні.

Вагові гігрометри призначені для прямого вимірювання абсолютної вологості повітря і в найпростішому варіанті є системою зі скляних трубок вигнутих у вигляді підкови та наповнених речовиною, здатною активно поглинати вологу з повітря. Після прокачування через цю систему заданої кількості повітря, її зважують до та після проходу через вологопоглинач. Відношення цих мас і становить абсолютну вологість повітря.

За допомогою волосяних гігрометрів вимірюється відносна вологість повітря. Принцип дії приладів цього типу заснований на властивості людського волосся змінювати свою довжину залежно від вологості навколишнього повітря. Волосина натягується на пружну основу, яка виконана у вигляді рамки, та обладнується стрілкою зі шкалою, що проградуйована в одиницях відносної вологості. При збільшенні значення волосина розтягується, при зменшенні стискається. Замість волосини можуть використовуватися тонкі полімерні плівки, соснова стружка та інші матеріали, що мають схожі характеристики. Межі вимірювання приладів такого типу становлять від 30 до 100%.

Конденсаційні гігрометри вимірюють щільність насиченої водяної пари — величину, яка потрібна для визначення відносної вологості розрахунковим шляхом. Основним параметром виміру у цьому разі служить точка роси — температура, коли водяна пара досягає насиченого стану. У місткість приладу наливається рідина, що має досить низьку температуру кипіння, наприклад, ефір. Всередину вставляється термометр та дзеркало. Через місткість прокачується повітря. Внаслідок активної циркуляції повітря ефір випаровується, температура всередині місткості знижується, на дзеркалі конденсуються краплі води, а температура, яку показує термометр, й буде точкою роси. На додаток до приладу додається спеціальна, заздалегідь розрахована таблиця, що відображує відповідність між точкою роси та щільністю насиченої пари. Залежність проста — чим вище точка роси, тим насиченіше пар, тобто: чим повітря тепліше, тим більше вологи воно містить.

Електронні гігрометри схожі за принципом дії з перерахованими механічними, різниця лише в матеріалі з якого виготовлений виконавчий елемент, що перетворює вологість повітря в електромагнітний сигнал:
- оптоелектронні — обчислюють точку роси за допомогою заздалегідь охолодженого нижче точки роси дзеркала: при повільному нагріванні поява крапель вологи свідчить про досягнення потрібного параметра;
- кондуктометричні (резистивні) — засновані на зміні електропровідності деяких мінералів або полімерів залежно від вмісту у навколишньому середовищі водяної пари;
- п’єзоелектричні — на пластинку з матеріалу, який має властивість змінювати свою форму під дією електричних імпульсів, наносять тонкий шар плівки, що здатна поглинати вологу — чим більше води просочить плівку, тим вище стане її маса, відповідно частота коливань п’єзоелемента знизиться.

Найпростіший психрометр вимірює різницю між точкою роси та навколишньою температурою. Це відбувається за допомогою двох термометрів, один з яких є зволоженим, інший залишається сухим. Вода, випаровуючись з поверхні вологого термометра, охолоджує його до тих пір, поки водяна пара не перейде в стан насичення. Таким чином, термометр, якій спочатку був вологим показує точку роси, сухий — реальну температуру навколишнього повітря. По психрометричній таблиці, що додається, різниця показань термометрів визначає відносну вологість повітря.
Визначити вологість повітря у приміщенні можна і без застосування вимірювальних приладів. Для цього, наповнену до половини водою склянку слід охолодити до температури 3-5°. Склянка з водою вноситься у приміщення, де потрібно оцінити вологість, та розташовується на максимальній відстані від приладів, здатних нагрівати навколишнє повітря. Стінки склянки запітніють, і через 5-10 хвилин наявність та стан конденсату допоможе визначити вологість. Якщо стінки склянки висохли, повітря пересушене. Наявність вологи на стінках у вигляді стійких крапель свідчить про нормальну вологість повітря. Поява підтікань говорить про надмірну концентрацію водяної пари в приміщенні.
До чого призводить підвищена та знижена вологість повітря

Підвищена вологість створює сприятливе середовище для розмноження різних мікробів та бактерій, присутність великої кількості такої “живності” у навколишньому повітрі призводить до:
- розвитку та загострення таких захворювань дихальних шляхів як: алергія, астма, риніт та бронхіт;
- неприємних фізіологічних реакцій, які виражаються у відчутті задушливості та затхлості повітря;
- появи неприємних запахів, грибків, плісняви;
- створення умов, в яких білизна постійно залишається сирою, а меблі починають загнивати.

Пересушене повітря комфорту також не додає:
- підвищується потовиділення;
- волосся та нігті стають сухими та ламкими, шкіра втрачає еластичність, з’являються зморшки;
- через пересихання слизової оболонки очей виникає свербіж, почервоніння, відчуття “піску”;
- згущення крові призводить до пришвидшення серцевого ритму, підвищення артеріального тиску, виникають головні болі, знижується працездатність;
- зневоднення шлунково-кишкового тракту призводить до уповільнення травлення та запорів;
- висихання респіраторного тракту викликає зниження імунітету.
Таким чином, постійний контроль за станом вологості повітря в житлових приміщеннях є неодмінною частиною підтримки сприятливих життєвих умов.
Яка вологість повітря повинна бути в кімнаті

З точки зору фізики чим вище температура повітря, тим більше воно може вмістити водяної пари, оскільки зі збільшенням температури збільшується й об’єм будь-якого газу. Але це твердження є справедливим лише для “абсолютної” вологості.
У випадку “відносної” вологості, під час підвищення температури цей показник навпаки зменшується, оскільки об’єм повітря збільшується, а вміст пари в ньому залишається незмінним. Зниження відносної вологості у кімнаті викликають:
- прилади, які активно виділяють тепло, чим сприяють підвищеному випаровуванню рідини (печі, каміни, радіатори);
- килими, м’які іграшки, щільні штори та інші предмети побуту, здатні активно вбирати вологу.
Істотно підвищують вологість такі фактори, як:
- наявність у кімнаті акваріума;
- несправні труби опалення, водопроводу, каналізації;
- стелі, що протікають;
- чайники, що киплять, вивішена для просушування всередині приміщення білизна.
Рекомендований показник відносної вологості для житлових приміщень у теплу пору року — 30-60%.
При цьому, перевищення його рівня до 65% вважається гранично допустимим. Для прибережних регіонів допускається підвищення нормативу, але не більш ніж до 75%.
Під час опалювального сезону норма зменшується до 30-45%, при цьому максимум повинен складати не більш 60%.
Для технологічних приміщень, таких як апаратні, оранжереї, сховища книг або старовинних предметів, показники відносної вологості дещо відрізняються:
- рослинам середніх широт достатньо 40-70%, тропічним потрібно 80-95%, субтропічним необхідно забезпечити 75-80%;
- книги нормально зберігаються при 30-65%, антикваріат та картини потребують 40-60%;
- оптимальне значення для технічних засобів — 45-60%.
Норма вологості для дитячої кімнати

У дитячому організмі, який ще остаточно не сформувався, обмінні процеси протікають швидше ніж у дорослих, відповідно і тепло діти втрачають інтенсивніше. У немовлят імунна система, яка знаходиться у стані розвитку, більш сприйнятлива до впливу різних хвороботворних факторів. Все це призводить до підвищення кількості вологи, що віддається дитячим організмом у навколишнє середовище.
Тому лікарі рекомендують підтримувати відносну вологість повітря у дитячій кімнаті на рівні 50-70%, при цьому, якщо у приміщенні знаходяться хворі діти, цей показник не повинен бути нижчим за 60%.
Способи, як підвищити вологість у квартирі

Зниження рівня вологості у житлових приміщеннях спостерігається, як правило, коли настає холодна пора року, або, при роботі кондиціонерів у спеку. Показники гігрометрів при цьому зазвичай складають 20-30% та нижче.
До “народних” засобів підвищення вологості відносяться: встановлення у приміщенні акваріума або декоративного фонтану, регулярне проведення вологого прибирання, збільшення кількості кімнатних рослин, розміщення по усій площі приміщення додаткових джерел вологи у вигляді вологих рушників.
Найбільш дієвим є розбризкування води за допомогою ручних пульверизаторів або спеціальних пристроїв — зволожувачів.
Способи, як знизити вологість у квартирі

Наочною ознакою підвищення вологості повітря вище норми є поява на віконному склі стійкого конденсату у вигляді крапель та підтікань, утворення цвілі та грибка на стінах. Показання гігрометрів, своєю чергою, можуть значно перевищувати рекомендовані 30-60%.
Найдешевший, найпоширеніший та найдієвіший метод боротьби з вогкістю — провітрювання. Відкрите на 10 хвилин вікно не тільки допоможе позбутися неприємних запахів, але й запобігатиме розвитку цвілі, покращить самопочуття. Якщо у приміщенні відсутні вікна (наприклад, у ванній кімнаті) на допомогу прийде звичайний побутовий вентилятор: спрямований у бік виходу з приміщення та, бажано, відкритого вікна (навіть якщо воно розташоване в сусідній кімнаті) він забезпечить достатній рівень циркуляції повітря у кімнаті. На кухні, в процесі варіння борщу або кип’ятіння чаю виручить витяжка.
Не рекомендується сушити білизну після прання всередині приміщення — краще використовувати спеціальні сушильні машини або розвішувати її на вулиці.
Слід підтримувати у справному стані труби водопроводу, каналізації та сантехніки, не допускаючи неконтрольованих протікань.
Оптимальне розв’язання проблеми підвищеної вологості — застосування спеціально призначеного для цього приладу: осушувача повітря.
Як виготовити осушувач повітря самостійно

Найпростіший осушувач можна виготовити з мінімальними витратами своїми руками. Для цього знадобиться лише розрізати поперек пластикову пляшку, відкриту шийку пляшки з внутрішнього боку заглушити паперовою або тканинною серветкою, поверх серветки насипати звичайну кухонну сіль (рівень повинен на 3-4 см покривати серветку). Зібрати обидві половинки разом, вставивши половинку з сіллю шийкою вниз всередину половинки з денцем. Сольовий осушувач повітря готовий.
Як правильно вибрати осушувач повітря

Осушувач працює за принципом кондиціонера: усередині приладу розташовані два відділення для повітря, одне з яких має прямий контакт з охолоджувальною поверхнею. Потрапляючи в охолоджувач, повітря на холодній поверхні віддає конденсат, у другому резервуарі підігрівається до кімнатної температури, підсушується та повертається до приміщення.
Для невеликих житлових приміщень найпоширеніші побутові осушувачі. Вони легкі, компактні, завдяки чому легко можуть переміщатися з одного приміщення в інше.
Осушувачі для басейнів розроблені для застосування у критих приміщеннях, які мають великі, наповнені водою резервуари. Апарат напівпрофесійного рівня при безперервній роботі здатний висушити до 80 л води за день. Вони мають досить високу ціну, тому їх застосування виправдане лише якщо лазня, сауна або басейн виконані як частина загальної будівлі, а не як окреме приміщення.
Канальні осушувачі – це різновид осушувачів для басейну, що призначені для цілодобового використання. Цей вид пристроїв монтується зовні приміщення та створює потужний повітряний потік, переганяючи до 1500 м3/год. Їх доцільно використовувати у приміщеннях, які розташовані окремо.
Особливе місце у цьому ряду займають адсорбційні осушувачі. Вода поглинається в них особливою речовиною, здатною вбирати вологу у великих обсягах. Такий спосіб унеможливлює утворення конденсату та дозволяє прибрати з повітря зайву водяну пару навіть при мінусових температурах. Застосовуються такі пристрої у великих морозильних камерах на продуктових складах.
Найбільш поширені додаткові функції осушувачів повітря:
- гігростат — датчик, що визначає вологість повітря в режимі реального часу, та дозволяє автоматично включати та відключати прилад при відхиленні значень від заданих параметрів;
- регулювання швидкості повітряного потоку — зниження швидкості роботи вентилятора дозволяє знизити рівень шуму приладу та обмежити споживання електроенергії;
- автоматичне розморожування — запобігає замерзанню крапель конденсату на деталях, які піддаються надмірному охолодженню, при цьому суттєво продовжується термін безперебійної експлуатації пристрою.
Як правильно вибрати зволожувач повітря

За принципом дії зволожувачі поділяються на три категорії:
- традиційні;
- парові;
- ультразвукові.
У традиційних моделях потік повітря проганяється через перешкоду (касету, фільтр) щільно змочену водою. Внаслідок механічного осадження частинок пилу на зволожувальному елементі, крім, власне, зволоження, прилад додатково виконує функції очищувача повітря. Споживаючи небагато електроенергії апарат має відносно невисоку продуктивність та доступну ціну. Головним недоліком таких моделей є необхідність періодичної заміни або очищення елемента, що зволожує повітря, внаслідок його фізичного забруднення домішками. Основна перевага — ступінь зволоження повітря тим менше, чим вища його натуральна вологість, тобто регулювання рівня вмісту парів води у повітрі відбувається природним шляхом.
Парові зволожувачі, як випливає з назви, здійснюють зволоження шляхом розпилення в навколишнє середовище розігрітої пари. Прилад не вимагає додаткових фільтрів, простий в обслуговуванні, але все ж сприяє підвищенню температури в приміщенні, має порівняно високий рівень шуму та підвищене споживання електроенергії. Крім того, помилково встановлений і залишений без нагляду у маленькому приміщенні агрегат легко перетворює невелику кімнату на сауну. Прилади цього типу завоювали найменшу популярність як серед споживачів, так і серед виробників цього виду побутової техніки.
Ультразвукові зволожувачі найпопулярніші на ринку. Пристрій створює штучний “туман” з дрібних крапель води, за допомогою мембрани, що здійснює механічні коливання в діапазоні частот, які перевищують частоту звукових хвиль. Висока продуктивність, мале енергоспоживання, прийнятна ціна пояснюють зацікавленність покупців до приладів цього типу. До недоліків технології відноситься відсутність властивості “саморегуляції”, як у випадку з традиційними моделями. Ця проблема вирішується, якщо у конструкції наявний гігрометр, який автоматично відключить прилад при досягненні заданих показників. Також при використанні неочищеної водопровідної води на поверхнях меблів з’являтиметься білий наліт із мінеральних домішок.
Загальними, що заслуговують на увагу, параметрами для зволожувачів будь-якого типу є швидкість випаровування, місткість резервуара, об’єм приміщення, тип управління та ергономіка.
Швидкість випаровування та місткість резервуара характеризують час, який прилад пропрацює без додаткового доливання води. Від цих параметрів залежатиме комфортність використання приладу у приміщенні потрібного об’єму та дозволить скоротити до мінімуму витрати часу на його “дозаправлення”.
Об’єм приміщення визначає кількість вологи, яку пристрій повинен видавати у повітря за одиницю часу. Вочевидь, якщо воно надто мале, повітря в кімнаті так і не досягне бажаної вологості, якщо завищено — виникне необхідність постійного моніторингу поточних параметрів, щоб уникнути перевищення нормальних значень. Так, наприклад, виробник рекомендує резервуар об’ємом 4-5 літрів для кімнати площею 20 м2, але зволожувач обслуговує не площу, а об’єм, тому при виборі обов’язково потрібно звернути увагу на висоту стель.
Тип управління впливає на зручність використання приладу. Найпростіші та найдешевші моделі мають вбудовану панель, більш практичні апарати, які мають в комплекті пульт дистанційного керування, а можливість встановлення режимів з використанням смартфона відкриває перед власником практично необмежені можливості, аж до інтеграції в комплекси “розумний будинок”. В цьому випадку, системи опалення, вентиляції та зволоження створять та будуть підтримувати ідеальний мікроклімат практично без участі власника в будь-який проміжок часу.
З точки зору ергономіки навіть такий простий прилад, як зволожувач, повинен забезпечувати максимальну зручність в експлуатації. “Вузькими місцями” конструкції можуть виявитися такі елементи конструкції як складний процес розбирання приладу для додавання води або очищення фільтрів та внутрішніх поверхонь, відсутність можливості зміни напрямку подачі пари. Такі дрібниці згодом обов’язково призведуть до появи небажаних крапель та підтікань.
Таким чином, вибираючи зволожувач потрібно відповісти на три основні питання:
- теплу або холодну пару повинен видавати пристрій?
- яка потрібна концентрація вологи в повітрі?
- як планується контролювати режими роботи апарату: особисто чи довірити ці функції вбудованій автоматиці?