“Чжень-гжу” (морська раковина) — так близько сорока століть тому в стародавньому Китаї називали платіжний засіб у вигляді сферичних органічних мінеральних утворень, що народжуються у мушлях молюсків.
Пізніше “Чжень-гжу” трансформувалося у російській “жемчуг”, а в європейських мовах отримало назву “perle” — так перламутрова куля, що не вимагає додаткової механічної обробки стала ювелірною прикрасою. Від слів “perle” та “жемчужина” утворилося українське “перлина” До винаходу методів обробки алмазів (приблизно п’ятнадцяте століття) перли були найдорожчим каменем.
Що таке перлини та де вони використовуються
У давнину про перли було складено безліч легенд, більшість з яких наділяли їх божественними властивостями.
Так, цариця Клеопатра використовувала перли не тільки, як ювелірну прикрасу, але й варила з подрібнених на порошок перлин косметичні зілля. Вона ж виграла суперечку з Марком Антонієм на найдорожчу вечерю, розчинивши у келиху вина велику коштовну перлину. Ця вечеря вважається найдорожчою в історії людства.
У літотерапії (лікування камінням) застосовують перли для лікування захворювань нервової системи, шлунково-кишкового тракту, та навіть використовують їх як індикатор появи ракових пухлин: зміна кислотного балансу в організмі власника призводить до помутніння поверхні каменю.
Є думка, що внаслідок природності свого походження, натуральні перлини здатні карати свого власника за прояви брехні, зради, підступності та жорстокості.
Астрологи відносять цей камінь до стихії води, і, за енергетикою, вважають його сумісним зі смарагдом, аквамарином, аметистом, опалом, олександритом та місячним каменем. При цьому не рекомендуються поєднання перлів з алмазом, рубіном, кораллом, гранатом, сапфіром.
Завдяки своїй формі та кольору перлина часто асоціюється зі сльозою, тому вважається жіночим талісманом, символом сімейного щастя. Рекомендується носити перлинні прикраси представникам “водних” знаків: Раки, Скорпіони, Риби. А ось Левам та Овнам зірки радять уникати контактів із цим мінералом.
Як утворюються перлини
Перлини — це наслідки захисної реакції організму молюска на потрапляння всередину стороннього тіла. Коли всередину потрапляє чужорідний предмет (бульбашка повітря або піщинка), так званий “зародок”, тварина, не маючи можливості позбутися подразника, намагається “приручити” його, обволікаючи перламутром (від німецького “Perlmutter” — мати перлів). Перламутр — речовина, з якої складається внутрішній шар ракушки. Він має багатошарову будову, утворену кристалами карбонату кальцію, скріпленими клейкими органічними сполуками. Багаторазово відбитий та заломлений окремими кристалами промінь світла створює ефект “переливу” кольору під різними кутами зору. І чим довше молюск бореться із “загарбником” у вигляді зародка, тим більшого розміру буде перлина, що вийшла у результаті. Так “вік” перлини діаметром 10 мм становить щонайменше 9 років.
Не завжди перлина має ідеально круглу форму. Якщо зародок потрапить не в м’яку область мантії, а в м’яз або ближче до стулок раковини, форма утворення, яке вийде у результаті, виявиться непередбачуваною.
Якщо внаслідок “приростання” до внутрішньої сторони ракушки перламутровий шар покриває не всю поверхню каменю, його називають “блістер”, цінність для використання в прикрасах у нього нижче, і таку сировину часто доводиться піддавати додатковому обробленню.
У разі, коли форма перлини відрізняється від сферичної (груша, диск, циліндр), але при цьому залишається гладкою та з рівномірним покриттям, такі перли називають бароковими або бароко. Завдяки своїй унікальності цей вид перлів цінується виробниками ексклюзивних ювелірних прикрас.
Споживчі властивості цього органічного мінералу оцінюються такими параметрами:
- якість — ААА (краща якість), АА +, АА, А, В, С;
- твердість — за відносною шкалою Моосу становить 3,5-4 одиниці (твердість алмазу прийнята за 10,0) ;
- діаметр — залежить від віку, найбільш широко використовуються 3,0-20мм;
- колір — білий (відтінки: кремовий, рожевий та блакитний), чорний (відтінки: коричневий, золотистий, синій, фіолетовий);
- блиск — шовковистий, матовий, переливчастий, перламутровий, металевий;
- прозорість — прозорий (ААА-АА), непрозорий (А і нижче);
- вага — застосовується перлинний гран (50 мг, або 0,25 карата).
Спочатку перлини добувалися з мушель, що живуть у природному середовищі, стороннє тіло в які потрапляло природним способом. Процес був випадковим, і іноді заради отримання однієї перлини доводилося розкривати до 40 ракушок. Збільшення попиту на перли, що видобувалися з диких мушель, призвело до повного зникнення деяких видів молюсків. Зараз природні перли належать до найрідкісніших і найдорожчих.
99% відсотків світового ринку сьогодні займають культивовані перли. Це натуральні перлини, створення та розвиток яких взяла під свій контроль людина. Основних засобів культивації перлів два: ядерний та без’ядерний.
При ядерному способі всередину мантії молюска міститься кулька діаметром 8-9мм. Через 1-2 роки, якщо не відбулося відторгнення, починається активна фаза обробки зародка перламутром і вже через рік така перлина може досягати в діаметрі 10мм. Щоправда, шар перламутру на ній складе усього 0,15-1,2мм, що позначиться і на термін служби покриття — пройде у середньому 4 роки до його руйнування.
Без’ядерний спосіб відрізняється від ядерного тільки матеріалом імплантату — в тіло устриці вживлюються дрібні піщинки, з яких з часом утворюються перлини, які практично не відрізняються від природних.
Види перлин: прісноводні та морські
Молюски, здатні до формування у своєму тілі перлин мешкають як у прісних, так і в солоних водах, тому перлини підрозділяються на прісноводні та морські.
Прісноводні перли є найдешевшим видом. Насамперед це зумовлено тим, що річкова чи озерна устриця за один раз може сформувати до п’ятдесяти перлин (морська — від двох до п’яти).
Через склад води та особливості харчування молюсків блиск такого каміння дещо “приглушений”, порівняно із тими, що видобуті у морі.
У зв’язку з варварськими методами видобутку таких перлів більшість прісноводних молюсків опинилися на межі зникнення та занесені до Червоної книги. Зараз видобуток прісноводних мушель у промислових масштабах заборонений, і всі представлені на ринку річкові перлини є культивованими, при цьому використовується без’ядерний засіб культивації.
Ареал проживання прісноводних перлинних устриць досить широкий: від північних річок Європи до узбережжя Індійського та Тихого океанів. Лідером виробництва є Китай: там перли зростають навіть на покинутих рисових полях.
Процес вирощування прісноводних перлин не є простим: необхідно стежити за складом води та достатністю кормової бази. Для забезпечення правильної форми перлини мушлю необхідно періодично перевертати. Через 1,5 року камінь може досягти в діаметрі 3мм, зачекавши 3 роки можна отримати вже 7мм, діаметр понад 10мм вже велика рідкість. Кольори та форми радують своєю різноманітністю: від білого до коричневого та від яйцеподібної до краплі або картоплини. Ідеальна сферична форма серед прісноводних перлин зустрічаються рідко.
Морські перлини дорожчі за прісноводні. Ростуть вони швидше та, внаслідок наявності мінеральних солей, що входять до складу води, ступінь блиску та багатство кольорової гами у морських перлин вище, ніж у прісноводних. Але, твердість у морського самоцвіту менша, ніж у річкового.
Ще один фактор, що впливає на ціну: вирощування морських перлів пов’язане з великим ризиком для фермера. Мушлі знаходяться в природному морському середовищі, де погодні умови не завжди є сприятливими. Шторм або зміна температури води всього на один-два градуси можуть “звести нанівець” результати багаторічної праці (середня тривалість життя морської устриці, що утворює перлини — 8-10 років).
Найбільш популярні у світі морські перли Акойя, перли Південних морів, перли Таїті.
Перли Акойя – це вид культивованих перлів, що вирощуються у водах Японського моря. Цінується за ідеально округлу форму та за білий або сіро-блакитний колір з характерним переливом, що є стандартом для цього виду. Останнім часом до експорту Акойя намагається активно приєднатись Китай.
Елітні перли Південних морів рідкісні та дорогі. Білими та золотими перлинами забезпечують ринок Австралія та Індонезія. Унікальна природа Австралії породила ракушки, що досягають у діаметрі до 300мм. Такі устриці складніші у вирощуванні, урожай порівняно з японським менший, але самі перлини в діаметрі досягають 6-20мм. До того ж структура перламутрової оболонки у австралійських перлин більш щільна.
Перли Таїті ще називають чорними перлинами. Великі чорногубі устриці, що мешкають тільки в морях Полінезії, здатні виробляти натуральні перли всіх відтінків чорного кольору. Відлив може бути баклажановий, синій, оливковий та навіть темно-червоний. Найдорожчі забарвлення — кобальт і синьо-зелений. На підбір каменів для намиста “в тон” може піти багато років. Ціни на такі вироби вражають уяву.
Історія видобутку перлин
Видобуток перлин ще з XVI століття був монополією держави. За часів колоній вилов перлинних раковин у затоці Маннар, що в Індійському океані, спочатку контролювали португальці, потім, після завоювання колоній, це право перейшло до голландців. Пізніше протягом трьох століть урожаєм із перлинних полів розпоряджалася Британська корона. Зараз монополістом з видобутку природних перлів у цих водах є Індія.
Спочатку власники перлинних “копалень” встановили жорсткі правила видобутку: пірнати за перлами можна було лише один місяць на рік та у певний час доби. Від мисливців за швидкою наживою не було відбою, але успіх посміхався одиницям. Так, досвідчений пірнальник міг визначити ракушку з перлиною за ледь помітними змінами її форми, але більшість не турбувала себе такими дрібницями — на поверхню підіймалася уся колонія та мушлі продавалися бочками.
Зі зростанням попиту на перли, змінилися умови та способи їх видобутку: так у прибережних водах Шрі-Ланки устриць почали видобувати цілий рік за допомогою землечерпальних агрегатів, внаслідок чого популяція молюсків виявилася повністю знищеною.
Врятувала ситуацію технологія штучного культивування перлів. У стародавньому Китаї вона була відома ще з XIII століття — зародок вкладався під мантію молюска і через 3-4 роки з мушлі витягували готову перлину. Популярністю, аж до початку XX століття, такі камені не користувалися — через тонкий шар перламутру вони не могли похвалитися багатством фарб і відтінків. До того ж низ, де зародок контактував зі стулкою раковини, виявлявся чорним, пухким і недозрілим.
У 1888 році бідний японський торговець Кокіті Мікімото купує збиткову ферму з розведення устриць для ресторанів. Він вирішує зайнятися розведенням устриць, які утворюють перлини, доопрацювавши недосконалу китайську технологію культивування. Ідея полягала в тому, щоб вирощувати перлину за два підходи: спочатку у тіло молюска, як і раніше, підсаджували чужорідне тіло, а потім, коли воно виявлялося повністю покрите мантією, його витягували повторно і вже в такому вигляді вводили всередину іншої мушлі.
Нова технологія зробила прорив у процесі вирощування культивованих перлів — кількість відторгнень зародка зменшилася в рази, а самі перлини виявилися набагато якіснішими та майже не відрізнялися від тих, що отримані природним шляхом.
Мікімото входить до десятка найкращих винахідників країни, а Японія надовго стає найбільшим експортером якісних перлів. Пізніше він першим починає застосовувати кошики для розведення та утримання устриць — шкода, що завдається припливами та різкими перепадами температури, яка раніше приводила до масової загибелі популяції, тепер зведена нанівець. Жителі острова Татокудзіма, який прославився завдяки доступним та якісним перлинам, поставили винахіднику пам’ятник.
Але професія мисливців за перлинами не зникла остаточно. І сьогодні пірнальники у прибережних водах Китаю та Цейлону, у Мексиканській затоці та у Карибському морі, та, звичайно, біля берегів острова Таїті продовжують витягувати на поверхню рідкісні самородки, народжені невтомними працівницями — устрицями. Через високу вартість таких природних перлин для виготовлення ювелірних прикрас вони не використовуються, а в основному, служать об’єктами колекцій та довгострокових інвестицій.
5 відмінностей справжніх перлів від підробки
З метою задоволення масового попиту на вироби з перлів, на потік поставлено виробництво штучних синтетичних самоцвітів. Для виготовлення копії використовується желатинова маса з додаванням перлинної есенції (паста, що отримується на основі риб’ячої луски). Така кулька фарбується розчиненим перламутром яка після застигання дійсно зовні нагадує справжню перлину.
Також застосовуються скляні та пластикові сфери, для міцності оброблені формальдегідами та мінеральними солями. Покриті шаром перлинної есенції та пофарбовані перламутровою фарбою такі штучні “перлини” застосовують у виготовленні дешевої біжутерії.
Натуральний камінь відрізняє 5 ознак, які досить складно підробити:
- перлина, яка вирощена у природних умовах завжди важча ніж штучна;
- підробку відразу видає неживий, нерівномірний блиск поверхні;
- камінь що є утвореним молюском, після падіння з невеликої висоти на тверду поверхню внаслідок своєї багатошарової будови пружно відскочить, імітація таких властивостей не має;
- поміщена в ацетон штучна перлина почне розчинятися;
- під час утримання в руці природний камінь залишиться прохолодним, чого не можна сказати про фальшивку.
Ну і, звісно, повністю розвіяти сумніви щодо справжності перлини допоможе професійний ювелір за допомогою спеціальних приладів, інструментів та методик.
